Мовчазні свідки історії – особисті спогади про Максиміліана Куффеля, убитого під час Другої світової війни

Представляємо деякі сімейні реліквії, передані в рамках акції "Przyjmiemy Twoją historia"(«Приймемо вашу історію») Барбарою Холштейн (з дому Козіковських) та Томашем Козіковським – онуками Максиміліана Куффеля, убитого німцями восени 1939 року. Предмети, які він мав із собою на момент смерті, його родина поклала у скляну коробку. Таким чином вони стали німим свідченням жорстокості німецьких окупантів щодо польського населення.

Максиміліан Куффель народився 12 жовтня 1878 року в Серославі. За фахом він був м'ясником; тримав м'ясну лавку та магазин з м’ясними виробами на вулиці Крутка, 8 у Тчеві. Після німецької агресії проти Польщі окупаційні війська позбавили його бізнесу, заарештували, ув'язнили в казармі і, як одного з багатьох, убили 27 жовтня 1939 року. Офіційною причиною страти німецькими катами стало довоєнне членство Максиміліана Куффеля у Польському західному союзі. Сім'ю вбитого: Анну Куффель з дітьми Анною, Максиміліаном і Мечиславом було заарештовано. У листопаді-грудні 1939 року їх утримували в суворих умовах у концтаборі, організованому в частково зруйнованому замку в Гневі.

Тіло Максиміліана Куффеля було опізнане його дружиною Анною під час ексгумацій, що проводилися з 29 до 31 жовтня 1945 року. Чоловіка вона впізнала за особистими речами: годинником з ланцюжком, золотими окулярами з футляром, вервицею, запальничкою та фрагментами одягу. Ці реліквії сім'я помістила у скляну скриньку із хрестом на кришці. Вдома біля неї завжди запалювали свічки.

Пані Барбаро, яким чином трагічна смерть вашого дідуся та події, що торкнулися всієї вашої родини, залишили відбиток у вашій історії та вплинули на наступні покоління?

Сімейні узи завжди були міцними, але з роками, від одного покоління до іншого, вони, можливо, трохи послабшали, оскільки життя пише різні сценарії. Наша сім'я намагається триматися разом, ніхто не забуває про історію та трагедію багаторічної давності, тим більше в сьогоднішні важкі та невизначені часи. Наступні покоління нашої родини ми вчили смирення по відношенню до життя та поваги до інших людей. Те, що ми винесли з дому, — це наше переконання в благословенні жити у світі, де панує мир.

Пам’ять про близьких завжди жива в нашій родині, вона закладена в кожного з нас з дитинства. Для наших батьків було важливо, щоб ніхто не забув свого коріння. Особливо моя матуся, оскільки мій татусь помер у 1993 році, дорожила цією пам'яттю, вона ніколи не тримала зневаги чи ненависті до когось. Вона була сповнена смирення перед життям. Життям, яке вже в юності піддало її болючим випробуванням, але не відняло смирення духа та поваги до інших, ким би вони не були.

Матуся щодня молилася про краще, мирне майбутнє, гармонію та злагоду в сім'ях, а також про уміння прощати. Після її смерті я знайшла маленьку карточку з написаними нею власноруч словами, зверненими до її дітей, онуків та правнуків:

будь тим, хто має серце,

будь тим, хто знає що таке любов,

будь тим, хто розуміє сльози,

бути тим, хто вміє любити.

Чому ви вирішили передати сімейні реліквії нашій установі?

Передавши у ваші руки пам'ятні речі мого діда, ми виконали бажання моєї матері – його дочки Анни Козіковської. Вона побажала, щоб особисті речі її батька знайшли гідне місце та стали речовим доказом воєнного злочину. Музей Другої світової війни у Гданську – саме таке місце. Коли я зв'язалася з вашою установою, я отримала слова глибокого співчуття та запевнення, що речі мого діда стануть важливим доповненням до колекції музею. День, коли ми передали їх вам, залишиться для нас незабутнім, оскільки він був сповнений емоцій та переживань. Співробітники зустріли нас з великою повагою та розумінням. Ми впевнені, що наш подарунок: скринька, фотографії та документи будуть належним чином доглянуті у вашому музеї, а також стануть матеріальним символом жорстокості війни, яка й донині накладає свій відбиток на долі простих людей.